За підтримки |  


«Якщо ми хочемо зберегти тваринництво, то треба дати йому зелену вулицю»

 

Ляшенко Юрій Васильович, засновник і генеральний директор СПОП "Відродження" 

Має технічну та економічну освіту. Почав трудову діяльність у сільському господарстві техніком-механіком. У 2000 році заснував власне невелике підприємство.

 

СПОП "Відродження", як сотні інших українських господарств, переживає складні часи. Генеральний директор Юрій Ляшенко сподівається на краще майбутнє і допоки позбуватись худоби не має наміру. Батькові допомагає донька Тетяна, якій повністю довірив молочний комплекс. Разом рахують кожну копійку і невпинно шукають шляхи зниження собівартості виробництва молока.

— Як працюється в нинішніх умовах?

— Займатись молочним скотарством стало надзвичайно важко. Маємо справді хорошу худобу, наші корови неодноразово брали участь у виставках і посідали призові місця. Кращі дають 11–13 тис. літрів молока при потенціалі чотирнадцять. Розведення й утримання такої худоби потребує чималих інвестицій. Найгірше те, що більша частина засобів виробництва завозиться з-за кордону, і ми повністю залежимо від вартості національної валюти. От і виходить: закупівельна ціна на молоко залишається незмінною, а різноманітні кормові добавки, вже не кажучи про мийні засоби та ветеринарні препарати, доводиться купувати в рази дорожче. Приміром, якщо раніше ветеринарні витрати становили 12–15 тис. гривень на місяць, то нині — 100—110 тисяч. Я вважаю, що молочарі, які сьогодні отримують у межах 6 тисяч літрів молока на корову на власних кормах, почуваються впевненіше. Ті ж, котрі виробляють значно більше і змушені тратитись на покупні інгредієнти раціону, в скрутнішому становищі і навіть працюють у збиток. Щоб отримати від корови молоко, потрібні великі кошти. Тому чимало господарств повністю вирізають худобу. На жаль, з боку держави ні розуміння, ні підтримки немає, а так не повинно бути. У певних питаннях не вистачає контролю й регулювання.

На згадку приходить приклад воєнного періоду: тоді худобу з Матусівського племзаводу перегнали аж на Урал, а потім повернули додому. Робилося це не просто так, а щоб зберегти генофонд, щоб розвивати галузь, годувати населення. Сьогодні комусь просто невтямки: якщо погубимо молочне скотарство, то взавтра його вже не відродимо і залишимося без свого молока. Невже ситуація в країні настільки критична, щоб таке допустити? Багато хто прикривається відсутністю зовнішніх ринків збуту для нашої молочної продукції. Не буду заперечувати, цим треба активно займатись, щоб галузь мала майбутнє. Але чому ми недооцінюємо власного споживача? Невже сьогодні українці споживають стільки молока, що цим опікуватися навіть не потрібно? Навпаки, ситуація тяжка. Вітчизняні виробники могли б повністю забезпечити українські школи й дитячі садочки. Молоко потрібне, щоб виростити здорову дитину, аби завтра не довелось її лікувати. Тому ця худоба нам украй необхідна.

Проблему вбачаю і в тому, що частка вартості сировини в кінцевому продукті переробки молока мала б становити щонайменше 50%, а нині вона не перевищує 30%. Хтось отримує надприбутки, а хтось ледве зводить кінці з кінцями. Про те, що держава переймається тим, щоб підтримати сільське господарство, навіть не йдеться. Складається враження, що хочуть усе розвалити. У кого з аграріїв міцніші нерви, сподіваються на краще. Ми себе теж відносимо до цієї категорії. Однак якщо так триватиме і нічого не мінятиметься, то й оптимістів поменшає.

Тваринництву треба дати зелену вулицю, якщо ми хочемо його зберегти.

— Яку стратегію і тактику ведення молочного бізнесу обрали ви?

— Сьогодні ми маємо хороший комплекс і отримуємо молоко європейської якості. Йшли до цього не один рік, у виробництво вкладено 50 мільйонів гривень. Якщо ферму закрити, то це означатиме кінець усьому. Допоки бачу такий вихід: призупинити розвиток, щоб зберегти те, що є. Будемо вибраковувати менш продуктивних корів і власним ремонтним молодняком поліпшуватимемо стадо, але нарощування поголів’я не буде, хоч і маємо для цього виробничі потужності.

Звичайно, намагаємося максимально економити, та є речі, на яких заощаджувати неприпустимо. Наприклад, ми вважаємо, що не можна знижувати молочну продуктивність, урізаючи певні кормові компоненти, бо повернути попередні показники буде надзвичайно складно.

— Не можемо дозволити собі знизити якість молока. Нині реалізуємо сировину сортом екстра+, тобто вміст соматичних клітин не перевищує 150 тис./мл, а бактеріальне забруднення — 16 тис./мл. Такої якості в умовах прив’язного утримання та доїння в молокопровід досягти дуже важко. Нам це вдається — і перш за все завдяки роботі доярок та підтриманню корів у чистоті. Однак не обійтись без високоякісних засобів для обробки вимені та миття молокопроводу й іншого доїльного обладнання. Раніше мийні засоби коштували 18 грн. літр, нині — до 34. Та всього лиш раз спробувавши зекономити, відразу отримали молоко першого сорту.

— Де все-таки можна знайти резерви?

— Зараз переглядаємо годівлю телят. Гранульований комбікорм, який ми останнім часом купували, дуже виріс у ціні. До його складу входять компоненти, які ми можемо виробити в себе, крім вітамінів та мінералів. Тому комбікорм готуватимемо самі, в його основі будуть власні концентрати, а вміст поживних речовин балансуватимемо якісною вітамінно-мінеральною добавкою. Наприклад, сьогодні ми витрачаємо 60 тис. грн. на місяць на комбікорм для телят віком 3–7 місяців і зможемо заощадити майже половину, якщо купуватимемо лише вітаміни й мінерали, а інші інгредієнти будуть свої. Почнемо зі старших телят, потім поступово перейдемо до найменших — від народження до 2 місяців.

Відмовились від гормонального стимулювання овуляції. Якщо в лютому на схему синхронізації витратили 30 тис. гривень, то в березні — ні копійки. Повертаємося до старих методів виявлення охоти: уважно спостерігаємо за тваринами, тим більше, що на прив’язі всі вони в доярок перед очима. Дуже допомагає автоматизована програма «Юніформ-Агрі», адже в ній ведеться повний облік по кожній тварині, і ми точно знаємо, який день циклу в кожної корови. Техніки штучного запліднювання роблять масаж. Знаєте, корови прийшли в охоту без будь-яких проблем, і ми отримали результати, яких не мали навіть тоді, коли використовували гормони, — 55% тільності. Щомісяця на ферму приїздить консультант з відтворення, і він підтвердив, що справді все гаразд. От і виходить, що схеми синхронізації не можуть замінити людської праці. Був час, коли простіше було поставити корів на схему, нині ж тратимо більше часу й зусиль, але вони виправдані.

— Дорогу закордонну ветеринарну продукцію, мийні засоби можна замінити дешевшою вітчизняного виробництва?

— Так і робимо, але вдається лише частково. Наприклад, ветеринарні препарати вдалось замінити вітчизняними лише на відсотків 10–15. Справа в тому, що чимало препаратів в Україні не виготовляють, зокрема це стосується вакцин. Трапляється й неякісний товар. Але переконаний, що українська ветеринарна й інша продукція може бути конкурентоспроможною. І тут теж багато чого залежить від держави, яка б мала створити умови для розвитку науки і виробництва.

Як зменшити собівартість молока?

Від яких трьох речей в жодному разі не відмовляться?

— Чому залишили прив’язну систему?

Відповіді на ці та інші питання шукайте в журналі «Молоко і ферма» № 2 (27), квітень 2015

Розмову вела Олена Мельник

comments powered by Disqus

Останні додані

20 лист. 2018 14:50:00

Цікаво працювати, коли є результат

9 жовт. 2018 12:30:00

Молочний бізнес тим і цікавий, що непростий

19 вер. 2018 15:00:00

Недооцінений резерв

4 вер. 2018 15:00:00

Правильні інвестиції

15 серп. 2018 12:30:00

Простота, ефективність і технологічність

17 лип. 2018 14:00:00

Жито — альтернативний грубий корм

11 черв. 2018 15:00:00

Статус «державне» не заважає розвитку

30 бер. 2018 11:00:00

Власна переробка і створення доданої вартості