За підтримки |  


«Спасіння потопаючих — справа рук самих потопаючих»

 

Зіновський Ростислав Володимирович, співзасновник і фінансовий директор ТОВ "Старокозацький сир"

Навчався в Одеському національному університеті імені І.І.Мечникова. Потім став співзасновником та фінансовим директором ТОВ «Алан». Підприємство займалося реалізацією сирів Шосткинського молочного комбінату.У 2005 році придбали ТОВ «Старокозацький сир», а у 2011-му — молочнотоварну ферму.

 

Розвивати молочне скотарство на півдні України означає постійно шукати неординарні рішення і завжди бути готовим до екстремальних погодних умов. Забагато труднощів і замало ентузіастів. Про те, як стати успішним молочарем, розповів один із них — Ростислав Зіновський, засновник і фінансовий директор ТОВ "Старокозацький сир", що на Одещині.

— Ростиславе Володимировичу, які основні переваги й труднощі ведення молочного скотарства на півдні України?

— У цілому наш регіон несприятливий для молочарства. Передусім це пов’язано з обмеженою кормовою базою, яка, як відомо, безпосередньо залежить від кількості опадів. У нас їх набагато менше порівняно з іншими регіонами — 300–350 мм на рік. Інколи випадає менше 150 мм. Отож урожай люцерни зовсім незначний, закладаємо на зберігання всього один укіс. Кукурудзи на силос в урожайний рік збираємо 15–20 тонн з гектара. А це, як мінімум, удвічі менше від середнього показника по Україні. Відповідно й вартість основних кормів більша: тонна силосу коштує в середньому 570, а сінажу — 620 грн.

Такі природно-кліматичні особливості не сприяють ентузіазмові. Тому й не беруться в нашому регіоні за тваринництво. На всю область працює дві великі молочнотоварні ферми. Одна з них розвивається завдяки зручному розташуванню — поблизу Одеси. Молоко там закуповують приватні підприємці й одразу реалізують його на ринках міста. Хороша ціна, особливо взимку, допомагає бізнесу. Але переважна більшість сільгоспвиробників вважають тваринництво неперспективним.

— Чому очевидні труднощі не зупинили вас?

— Ми були змушені, оскільки маємо переробне підприємство — сироробний завод. Зіткнувшись із дефіцитом сировини, зрозуміли, що спасіння потопаючих — справа рук самих потопаючих. Економіку особливо не рахували й упряглись у роботу. Придбали стару ферму і потроху почали відроджувати тваринництво, намагаючись поступово знайти переваги. І знайшли. Незначна кількість опадів дозволяє утримувати корів за технологією «оупен лот» (open lot), тобто на відкритих майданчиках без стаціонарних корівників. Один випробували минулої зими, нині розширюємося і будуємо ще два. Такий підхід дає змогу значно скоротити капіталовкладення на старті.

— На чому вдається економити?

— Будівництво чи реконструкція корівника під безприв’язне утримання потребує значних коштів. У нашому випадку такі капітальні споруди не потрібні. Необхідний лише навіс, який передовсім захищає від сонця, а не дощу, та відкритий кормовий стіл. Така система утримання корів спрощує прибирання гною. Зникає потреба у високовартісних лагунах і насосах. Ще одна перевага цієї технології утримання стосується здоров’я тварин. Сухий клімат попереджує виникнення багатьох хвороб, зокрема інфекційних. Крім того, я б додав ще відсутність конкуренції з боку інших господарств. Наше молоко затребуване.

— А молочна продукція?

З молочною продукцією справа трохи інша. Звісно, є конкуренція: в Одесу готову продукцію доставлять з будь-якого куточка України. Проте ми й тут знайшли вихід. Крім продажу сирів реалізуємо незбиране молоко через молокомати. Їх чотирнадцять по всьому місту. Одесити ставляться до нашої продукції як до брендової. В Україні з певною недовірою сприймають молочні продукти, що продаються в магазинах. А коли люди знають реальну ферму, то й залюбки купують молоко, яке на ній виробляють.

— Чи вплинула на виробництво відмова Росії купувати українську молочну продукцію, зокрема й сири?

— Ми завжди орієнтувалися на внутрішній ринок, у першу чергу на регіональний. Налагодили співпрацю з великою дистриб’юторською компанією, яка поставляє молочну продукцію, в тому числі й наші сири, в заклади роздрібної торгівлі. Сьогодні частка цієї компанії на полицях супермаркетів Одеси становить майже 70%, а бренду «Старокозацький сир» — 25–30%. Приблизно 95% своєї продукції реалізуємо місцевим споживачам.

Нинішня складна ситуація в країні призвела до зниження купівельної спроможності населення й, відповідно, до певного спаду продажів. Виробники зазнають втрат не тільки на зовнішньому ринку, а й на внутрішньому. Коли йдеться безпосередньо про російський ринок, то до такого сценарію всі себе готували і розуміли, що рано чи пізно це трапиться. Я б назвав ситуацію складною, але не катастрофічною. Адже до цього все було добре: найвища у світі ціна на молоко.

Чи вистачає власної молочної сировини для потреб сирзаводу?

— Як розбудовували молочний комплекс.

— Звідки взялась ідея з відкритими майданчиками для дійних корів?

— Як із підстилкою?

— Як вирішуєте проблему з грубими кормами?

— Що найскладніше в роботі молочного комплексу?

Чи потрібна система НАССР для виходу на зовнішні ринки?

— Що сьогодні є найбільшим викликом?

— Яку роль відводять АВМ у розвитку господарства?

Відповіді на ці та інші питання читайте в журналі «Молоко і ферма» № 4 (23), серпень 2014.

comments powered by Disqus

Останні додані

25 груд. 2018 13:30:00

Два в одному, або Як із мінусів зробити плюси

20 лист. 2018 14:50:00

Цікаво працювати, коли є результат

9 жовт. 2018 12:30:00

Молочний бізнес тим і цікавий, що непростий

19 вер. 2018 15:00:00

Недооцінений резерв

4 вер. 2018 15:00:00

Правильні інвестиції

15 серп. 2018 12:30:00

Простота, ефективність і технологічність

17 лип. 2018 14:00:00

Жито — альтернативний грубий корм

11 черв. 2018 15:00:00

Статус «державне» не заважає розвитку