Директор ПСП «Пісківське» (Чернігівська обл.) Валерій Петрович Колоша займається молочною справою з кінця 1990-х. Розбудова молочного комплексу почалась із запровадження нових підходів і технологій. Було нелегко, але кожен крок аналізувався, алгоритм дій переосмислювався, а цілі досягались. За ці роки поголів'я зросло із 320 корів до 1300 фуражних, а середньодобова продуктивність — до 34 л молока на дійну корову. Чим сьогодні живе господарство та що в пріоритеті, дізнайтесь із нашої розмови з Валерієм Петровичем.

— Валерію Петровичу, якщо озирнутись на роки роботи, справжню революцію в підходах до виробництва, економічні і політичні виклики, які висновки можна зробити?

— Основою розбудови і розвитку господарства була й залишається молочна ферма. Всі події відбуваються навколо неї. Моє бачення незмінне: корова — це маленький завод.

Неодноразово розповідав історію, коли перші гроші ми, збанкрутіле підприємство з борговими зобов’язаннями і нулями на рахунках, заробили на молоці. Тоді виробляли його без якогось фанатизму, просто було очевидно: доїш молоко — отримуєш хоч якісь гроші. Саме завдяки молоку почали виплачувати працівникам заробітну плату, а згодом сплачувати податки.

Поголів'я було різношерсте, скуповували худобу у ферм, які закривалися. Коли в село приїжджали КамАЗи (скотовозів тоді не було) з тваринами, зустрічали їх з хлібом-сіллю і раділи, як діти. Були ферми, де ослаблі корови не могли звестись на ноги, але телятка були гарні, бо доярки здоювали і віддавали їм останнє молоко. Тих теляток ми також забирали, а згодом виростили з них гарних корів. У душі радів, що принаймні цих тварин врятували.

Поступово розбудовувались, реконструювали приміщення, часто навіть не знаючи, якими вони мають бути. Встановили п’ятий на той час в країні доїльний зал. Знайомство з Ельманом Оруджевим дало перші поштовхи до розуміння тваринництва, в якому напрямку і як рухатись. А потім були поїздки за кордон з вивчення досвіду молочного виробництва з Андрієм Дикуном і створення Асоціації виробників молока (АВМ).

До речі, перше засідання АВМ відбулося в Пісках в адміністративній будівлі нашого господарства. Після нього поїхали на переговори з одним із молочних заводів, в результаті яких отримали вищу ціну на молоко. Завдяки цьому прецеденту зросла ціна на молоко в Україні, і ми зрозуміли, що спільно можемо впливати на ситуацію в галузі.

Потім черга дійшла до нових технологій виробництва молока. Взагалі ідея створення асоціації була в тому, щоб обмінюватися досвідом, адже в кожної ферми, навіть поганої, є принаймні одна хороша ідея. Ферма повинна заробляти — це головне.

Вважаю, що тваринництво є фундаментом рослинництва. Ми «годуємо» землю відходами тваринництва й отримуємо непогані врожаї, причому з меншою собівартістю порівняно із застосуванням мінеральних добрив. Намагаємося зменшити їх внесення, збільшуючи частку перегною. Весь гній з ферми збираємо на спеціальному майданчику, де переробляємо на перегній. Після збору врожаю вносимо в ґрунт. Загалом ферма продукує до 15 тис. т гною на рік. Наша задача — удобрити поля якомога більшою кількістю органіки. Земля не може існувати без тваринництва, а тваринництво — без землі.

— Що треба, щоб ферма заробляла?

— Технологія і жорстке її дотримання у кожному блоці, починаючи з підбору насіння кормових культур і закінчуючи вирощуванням молодняку. Ми зруйнували стереотип про непорозуміння між агрономом і зоотехніком. Заготівля кормів в зоні відповідальності заступника директора з тваринництва Андрія Стельмаха, а не агронома. Він відповідає за набір культур (кукурудза, люцерна, жито чи щось інше), визначає, коли збирати врожай. На період заготівлі Андрій Олександрович — головний, видає кожному наряд, хто сьогодні працює, яка техніка повинна бути. Всі підпорядковуються йому в цей період, він головнокомандуючий, навіть я не маю права втручатись. Від цього є результат.

Щоб досягти успіху в будь-якій справі, мусимо постійно вчитися. Росту і навчанню треба відвести більшу частину свого часу в житті. Якщо хтось вважає, що все знає, — то крах, початок кінця. Технології розвиваються з кожним днем, змінюються обставини й умови. Наприклад, сьогодні ми не можемо працювати так, як до війни, коли все на полички розклали і розуміли, коли і що треба продати, що зберігати, що сіяти. Зараз немає стабільності, важко даються рішення.

Утім з упевненістю можу сказати, що підприємство сьогодні виживає саме завдяки технології. Продуктивність 34 л молока на корову на день — це результат роботи команди молочного комплексу і особисто Андрія Олександровича та спеціалістів Консультаційного центру АВМ. До речі, жезл управління Андрій Олександрович отримав не одразу. Працював дояром, виконував обов’язки ветеринара, зоотехніка (пройшов повний курс підготовки!) і доріс до заступника директора господарства з тваринництва. Водночас досі обіймає посаду менеджера ферми, каже, допоки не підготував собі зміну.

Якщо раніше я особисто опікувався фермою, днював і ночував там, то зараз займаюсь іншими справами — зокрема переробкою та налагодженням каналів збуту виробленого, — а тварини в надійних руках.

— Чому крім виробництва молока, займаєтеся його переробкою і не тільки?

— Причина банально проста. Відвідав майже 25 країн. Їздив за кордон не гуляти, а вчитися і дізнаватися щось нове і корисне. Мені дуже подобаються Нідерланди. Скільки не їдеш, скрізь поля і тварини. Нідерландці з усього роблять казку — країна лебедів, кохання, тюльпанів, сирів тощо. Така багатогранність. Чим ми гірші?

Коли заходжу в супермаркет, завжди оцінюю молочну поличку. Раніше було боляче чути, коли говорили, що українська молочна продукція неякісна. Як так, коли виробляємо класне молоко? Це питання не давало мені спокою. Виникла ідея варити сир, знайшов однодумців, з якими поставили невеличкий цех з українським обладнанням. Зрозуміло, що на завод коштів не було. Коли зварили перший сир і потрібно було дегустувати, саме був у відрядженні. Але ж так кортіло дізнатися, як він смакує. Попросив помічника і маму (а вона повар) скуштувати. Коли мама сказала, що сир смачний і пахне дитиною і молоком, аж відлягло. Після повернення влаштував незалежну дегустацію серед колег. Дали скуштувати привезений голландський і наш сир, і більшість назвали наш сир голландським. Ми зрозуміли, що на правильному шляху.

Спочатку робили закладку на пів тонни твердих сирів, сьогодні дійшли до 1,5 т. Щотижня продаємо 400 кг твердого сиру. Крім того, виготовляємо сметану, кисломолочний сир, йогурти, масло. На цьому не зупиняємося, вирішили розширятися — будемо розливати молоко. Вже придбали вітчизняну лінію для розливу. Для цього навесні будуватимемо новий цех, вірніше перебудовуватимемо старе приміщення. Весь час щось добудовуємо, бо коли починали, не було повного розуміння, як правильно. Зараз би робив все по-іншому.

Переробка — це доказ того, що українці не гірші за європейців, як і наша продукція.

Якщо маємо сировину і розуміємо, що можемо її переробити, переробляємо. Під час окупації наші цехи дали змогу людям вижити. А ще під час війни ми відкрили цех заморожування напівфабрикатів (налисники, котлети тощо), який вже випередив м’ясний за обсягами продукції. Люди бігли щось робити, аби тільки не сидіти вдома.

Дуже багато людей виїхали з України, а скільки ще хоче виїхати. Страшно, коли кажуть, що не бачать тут перспектив. Потрібно створювати робочі місця, щоб перспективи були.

— Яку частку молока від добового виробництва переробляєте?

— Невелику — до 5%, хоча в період війни вийшли на 8 т. Мрію побудувати завод і переробляти все молоко. Головне, щоб війна закінчилась і була стабільність.

— Уявімо, що мрія здійсниться. Чи не буде проблем зі збутом?

— Хто стукає, тому й відчиняють. Звісно реалізовувати продукцію не просто, бо конкуренція велика, і багато господарств іде шляхом переробки. Однак мрія є, як і мрія переробляти все вирощене зерно. Частково її реалізуємо — нещодавно запустили млин, який може переробляти до 5 тис. т пшениці на рік.

Щодо збуту, для успішних продажів перш за все продукція має бути якісною, причому стабільно. Маємо власну лабораторію, контролюємо якість. Сьогодні переробляємо стільки, скільки можемо продати. Продукцію збуваємо переважно в Чернігівській області, частково в Києві. Також діє доставка Новою поштою у будь-який куточок країни.

— Що в пріоритеті?

— Чи готові до зміни щодо державного контролю сирого молока?

— Як оцінюють роль Асоціації виробників молока у розбудові галузі і молочного напрямку господарства?

— Які мають плани?

Відповіді на ці та інші питання читайте в друкованому випуску журналу «Молоко і ферма» № 1/2024