Ефективніші підприємства шукали відповіді на свої питання і способи їх вирішення за кордоном. Решта, а таких більшість, особливо цим не переймалася.

Про зміни, що відбулися за останні десять років, і про перспективи розвитку селекції в молочному скотарстві розповідає виконавчий директор Української голштинської асоціації Ігор Присяжнюк.

— Ігоре Вікторовичу, якою особисто ви пам’ятаєте українську молочну галузь десять років тому?

— Те, з чим довелося мати справу мені, дає підстави говорити, що її взагалі не було. Якраз 10 років тому я почав працювати ветеринарним лікарем на Кіровоградщині у господарстві, що входило до групи компаній «УкрАгроКом». У той час створювались сільськогосподарські підприємства й аграрні холдинги, бралися в оренду цілі господарства з фермами, які більше нагадували придаток й існували як соціальний проект. Збереження ферм було ініціативою самих директорів господарств.

Анатолій Іванович Кузьменко, генеральний директор «УкрАгроКому», у той час не ставив за мету надої чи прибутковість, головне — щоб ферма працювала, а на ній люди, і щоб вона ставала кращою. Мені у підпорядкування дісталось кілька відділків з великою рогатою худобою і один зі свинями з безліччю ветеринарних і кадрових проблем. Молокопровід, установлений ще за радянських часів, був розбитий. Молоко доїли вручну у відра. На одну доярку в нас було 15−20 корів. У 40 років жінки (при всій повазі до них) виглядали на 60. Мені казали, що дояркам треба дякувати лише за те, що вони о 5-й ранку приходять на роботу. Бували пиятики і нецензурна лайка. Хотілося щось змінити, але молодому спеціалісту непросто керувати тими, хто пропрацював на фермі 10−15 років, а то і все життя.

Звісно, були й інші ферми, де ситуація була краща, там працювали ще радянські молокопроводи. В одному господарстві мені довелось побачити непрацюючу, напіврозібрану «карусель» 60-х років із внутрішнім доїнням. В Україні все було, але з розпадом СРСР зруйнувалось. Мабуть, із 1990-го до 2000 року галузь просто доживала. Було кілька підприємств на всю країну, які намагалися розвиватись, але для більшості цей період можна назвати «кам'яним віком». Ось такою пам’ятається мені молочна галузь десять років тому.

— На якому етапі генетика набуває особливого значення?

— Вважаю, що все повинно розвиватись поступово і синхронно. Дуже погано, коли купують якісний генетичний матеріал, а заганяють у прямому сенсі в гній. Потрібно зрозуміти, що корова з високим генетичним потенціалом — це інша корова і потребує іншого підходу. А коли вкладаєш чималі кошти в технологію, то маєш вкладати їх і в генетику. Ці речі тісно пов’язані між собою. Інвестиції повинні окупатись, бо інакше це не бізнес. І ще зауважу: навчання на високій генетиці дорого коштує. Для власників — фінансів, для фахівців — родини і здоров’я, бо на роботі доводиться проводити по 10−12 годин на добу.

Більше читайте у розділі «Інтерв’ю», або за посиланням.