Навчання у такому форматі проводить Тетяна Дяченко — засновниця Творчої гастромайстерні «Коза Чка». Починала свій шлях з домашнього виробництва. Збільшення попиту підштовхнуло її відкрити власний виробничий цех.

З того часу обороти підприємства збільшуються. За тиждень на сироварні переробляють до 4 тонн молока. Це близько 300 кілограмів продукції: 100 кілограмів сиру, інше — кисломолочні продукти.

На підприємстві «Агроекологія» сироварка працювала 7 років після інституту, потім звільнилась. Каже, що задоволена повернутися і що має  досить теплі стосунки з керівництвом, тому було вирішено проводити майстер-класи на базі підприємства.

До цього Тетяна Дяченко організовувала дводенні майстер-класи, але зізнається, що донести бажану кількість інформації не вдавалося.

«Такі навчальні бази я бачила у свого колеги в Литві та у Франції. Якщо ти сировар і у тебе своя ферма — ти важко працюєш 365 днів на рік. Люди сюди приїжджають, як вони кажуть, за натхненням. Мені здається, що в цьому дуже важлива роль такого формату», — розповідає вона.

До табору приїхали учні з різних міст і областей: Київ, Дніпро, Харківська область, Чернігів, Львівська область та інші. Двоє учасників приїхали з Польщі. Серед них — досвідчені сировари, аматори, технологи на підприємствах, студенти та ті, хто не займається сироварінням.

Учні табору мають можливість навчатися і практикуватися в одному місці. Вони проходять весь шлях сиру: спочатку їдуть з агрономом на поле, потім на фермі вивчають особливості годівлі та доїння худоби, згодом варять продукт.

З 24 по 27 вересня учасники табору вивчали закваски, виїздили на поле для знайомства з органічним землеробством, знайомилися з мікробіологією молока. Варили сири різних типів — від Пармезану і блакитного сиру до Рікотти й Сулугуні, кисломолочні напої «Айран» і «Моціоні». Окремими бонусами були випікання хліба на заквасці, BBQ party та спільне приготування сніданків.

Щорічно «Коза Чка» проводить гастропікніки, де розповідає, які види сиру є, і з чим його їсти.

«У нас тут збираються ремісники і не тільки, навчаються правильно їсти сир. Потім їдуть додому, вчать своїх родичів, сусідів. Це як ефект маленької кульки, яка запускає великий механізм», — окремо Тетяна відзначає роль навчального табору.

Вона вважає, що одиницям ентузіастів це все одно важко зробити і така політика обов’язково має бути на загальнодержавному рівні.

«Поки що влада тільки починає говорити про те, як допомогти малому виробнику і сировару в тому числі. Це вже добре, але інше питання — коли це почне втілюватися», — зауважує вона.

Поки що підприємиця та її однодумці розвивають філософію харчування в Україні самотужки. Вона вважає, що відсутність сирних традицій гальмує розвиток цієї галузі: «Якби ремісник міг продавати більше своєї продукції, він міг би зменшити ціну і збільшити обсяги виробництва».

MilkUa.info за матеріалами zmist.pl.ua