Нині директорка м’ясо-молочного комплексу групи компаній «Глобино» (Полтавська обл.) Анастасія Юріївна Зайцева почала свій трудовий шлях тут техніком штучного осіменіння. Розбудова молочної ферми тісно переплетена з її особистісним і професійним становленням. Сьогодні середня продуктивність на фуражну корову на день у стаді перевищує 40 кг молока з умістом жиру 4,2%, білка — 3,5%. Отож мова піде про те, як зростали керівник, його команда та їхнє дітище.

— Пані Анастасіє, розкажіть про ваш професійний шлях у групі компаній «Глобино».

— Я тут із січня 2014-го. Планувала попрацювати кілька місяців перед навчанням в аспірантурі, а затрималась на понад десятиліття. Власники не заперечували проти поєднання роботи з навчанням. Їздила на заняття, здавала екзамени і зрештою захистила дисертацію на тему годівлі сільськогосподарських тварин.

Загалом, коли вчилась у школі, потягу до тваринництва не було, але брала участь у Малій академії наук, досліджувала аграрні питання, виборювала призові місця, і — мріяла стати лікарем. Коли ж прийшов час обирати майбутню професію, за порадою батька вступила не в медичний, а в аграрний виш. Навчалась у Полтавському державному аграрному університеті, потім перевелась у Національний університет біоресурсів і природокористування, і вже коли занурилась у зооінженерію, мені це почало подобатися.

Завжди любила комунікувати, доносити інформацію, навчати, вмію організовувати. Якихось інших талантів за собою не помічала, тому й вирішила вступити до аспірантури і викладати в університеті — таким бачила свій шлях. Однак, склалося по-іншому.

Я містянка, корів бачила на картинці і на практиці в університеті. Коли прийшла на ферму на посаду техніка штучного осіменіння, досвідченіші працівники робили ставки на те, скільки протримаюсь. Першу корову — як зараз пам’ятаю Констанцію 1029 — осіменила з першого разу. Через тиждень зрозуміла, що не для цього відучилася шість років на відмінно, що можу і хочу більшого. Керівництво компанії мій запал помітило і підтримало. Запропонували спробувати себе зоотехніком з племінної справи. Потім додалась годівля. За чотири місяці власник сказав: «Тягнеш на головного технолога». На посаді головного технолога я теж довго не затрималась, бо була призначена заступником директора.

На той час компанія тільки викупила молочну ферму, умови були колгоспні, доїли 14,9 л на корову. Це був соціальний проєкт, працювали в збиток. Ніхто не вірив, що в розбудову ферми хтось інвестуватиме. Мені було 22 роки і так хотілось довести всьому світу, що це можливо. Тому далі була важка праця.

Потроху процес зрушив з місця. Хоч працювали на старій техніці й обладнанні, які діставались нам із інших підрозділів — щось із свинокомплексу, щось з м’ясокомбінату, — через рік доїли 20 л на корову на день. Коли практично в таких само умовах досягли молочної продуктивності 30 л на корову, власники сказали, що нас уже не можна зупинити і почали інвестувати.

На сьогодні обіймаю посаду директора м’ясо-молочного комплексу, з минулого року у моєму підпорядкуванні маслосирзавод. Власне повністю відповідаю за молочний напрям групи компаній — від виробництва сировини до її переробки. З 2017-го у сферу моєї відповідальності входить і годівля свиней.

— Які знання і навички потрібні керівнику? Яка ключова інформація з виробництва і ринку потрібна у повсякденній роботі?

— Найперше потрібні базові університетські знання. Я працюю безпосередньо у тій сфері, яку вивчала. А далі, якщо робиш те, що любиш, то справа розвиватиметься. Результат — лише питання часу й докладених зусиль.

Маю звичку завжди завершувати почате і не відкладати на потім. Люблю робити все швидко і без упину рухатись вперед. Стрімкий ритм життя для мене природний, не можу сидіти без діла. Напевно, саме ці особистісні риси допомагають мені як керівникові.

У самоорганізації, вирішенні управлінських чи організаційних проблем, здатності поєднувати велику кількість обов’язків і навіть знімати емоційне напруження дуже допомагає наш тренінговий центр для керівників вищої ланки. Його було створено засновниками групи компаній у 2007 році. Завдяки професіональним тренерам та спеціальним практикам маємо можливість розвивати чи вдосконалювати необхідні для керівника навички роботи з персоналом, планування, ухвалення рішень, делегування повноважень, розстановки пріоритетів.

У моєму випадку особливо важливе останнє, бо в поспіху можна не помітити основного, а тренери допомагають зосередитись і спрямувати зусилля у правильне русло. Надзвичайно важливо також уміти делегувати обов’язки. Помітила, що багато людей, особливо керівники, бояться передавати завдання підлеглим — можливо через страх утратити репутацію. Я внутрішньо доросла до того, щоб не замикати все на собі, а ділитись повноваженнями з членами команди, і чудово, якщо хтось зробить щось краще мене. Це гарний стимул для самовдосконалення і розвитку.

Потрібно весь час учитися, читати, запитувати, обговорювати з колегами їхній досвід, інакше одного разу опинишся позаду. Для мене сказати керівництву, наприклад, що чогось не знаю, бо не цікавилася, — неприпустимо. Тому намагаюся бути в курсі технологічних новинок, і коли бачу, що прийшов час щось запровадити, пропоную.

Коли тривалий час із наполегливістю займаєшся якоюсь справою, то інтуїтивно її відчуваєш. Зараз, коли на фермі щось трапляється, мені не потрібно їхати на місце, щоб з’ясувати причини, бо на рівні підсвідомості чи внутрішнього відчуття розумію їх і швидко ухвалюю рішення.

Як на мене, для успіху справи дуже важливо, щоб найманий керівник напрямку чи підрозділу розвивав у собі управлінські навички. Це, по-перше. По-друге, від бухгалтерії і до технології має бути прописано, хто що робить і за що відповідає. Зрештою, у тебе під рукою завжди мають бути цифри і звітність. У нас ця система будувалась роками. Звісно, ціни на ринку коливаються і це те, на що ми не можемо вплинути, але, знаючи кожну свою цифру і показник, можна швидше відкоригувати виробництво чи адаптуватись під певні умови.

— Як відбувалась розбудова молочного комплексу?

— Нинішні власники з 2007 року були його співвласниками, а в 2012-му повністю викупили. Найбільша проблема, з якою зіткнулися тоді і яку маємо досі, — ферма була придбана без землі. Найближчі землі «Глобино Агро» розташовані на відстані 25 км від неї. З огляду на довге логістичне плече, значно зростають витрати на утилізацію гною та заготівлю основних кормів.

Мали кілька майданчиків з прив’язним утриманням. У 2014 році почалася розбудова на виробничому майданчику в селі Турбаї, де зараз зосереджено все дійне стадо, а тоді він був «заморожений» без худоби. Реконструювали два ключечники й установили доїльну залу «ялинка» 2×14. Було придбано 200 нетелей з Канади.

Однак потужності та персонал були не готові прийняти таку худобу. Ми не змогли її використати на повну. Проте від завезеної худоби отримали якісний молодняк шляхом трансплантації ембріонів. Коли ж надоїли 30 л на корову, то почули від керівництва: «Вас не можна зупиняти». Тоді почався новий етап розбудови і наприкінці 2018-го на комплекс в Турбаях було переведено все дійне поголів'я, а в Петрівці потужності переобладнали під вирощування ремонтного молодняка.

На виробничому майданчику в Турбаях сьогодні маємо 7 корпусів (два реконструйовані ключечники й п’ять побудованих з нуля), тримаємо 1700 фуражних корів голштинської породи, дійних — 1270 гол., телят до 2 місячного віку і нетелей за 2 місяці до отелення. Корів доїмо тричі в двох залах типу «ялинка» 2×14 (основна) і 2×6 (новотільні, роздій).

Загалом потужності в Турбаях побудовано на насипних курганах, навколо болотиста місцевість. Коли побудували шостий корпус, місця для зведення інших вже не було. Приміщення були розраховані на 1050 корів. Згодом захотіли збільшити поголів'я та й власний переробний завод потребував молока. За два місяці спеціальною технікою звели курган (до цього я навіть не знала, що таке можливо) і збудували сьомий корпус.

Минулої осені знову виникла проблема з сировиною для переробки — не вистачало 30 т. Написала керівникові, що маємо невеличке місце під роботи-дояри. Він спочатку категорично відмовився: «На якій планеті живеш? Війна — які роботи?». Через два місяці дав вказівку зробити розрахунки по роботах. Виявилось дорого, тому в ході міркувань зупинилися на «каруселі», яка замінить нинішню «ялинку» 2×14. Досиплемо трішки землі і ще один корпус поміститься. Зараз потужності дозволяють утримувати 1300 голів дійного стада, а після завершення будівництва плануємо вийти на 1600 корів. Це поголів'я покриє 70% потреби нашого заводу. Він може переробляти вдвічі більше, ніж зараз. Питання лише, куди дівати перегін.

Було б чудово мати ферму на 4−5 тис. корів із землею. Про це розмова заходила неодноразово, але інтенсивно розвивали напрям свинарства — до 2022-го запустили найбільший в Європі відгодівельний комплекс на 50 тис. свиней одночасного перебування. Міркували, що після будівництва свинокомплексу подумаємо про корівок і для цього потрібно буде щонайменше 2,5 тис. га землі. Втім почалась війна, питання про придбання землі закрите.

Підрозділ корпорації «Глобино Агро» вирощує для нас зернові, які купуємо за ринковими цінами. Під потреби тваринництва виділено 4 тис. га землі, але то тільки так, щоб трішки перекусити. Решту купуємо в інших фермерів в окрузі. Якість контролюємо у власній кормовій лабораторії. Фахівець лабораторії приїжджає на склад, самостійно відбирає зразки для дослідження і лише після результатів дає дозвіл на доставку. Фермер про це знає. Без специфікації жодна машина не заїде на ферму, кожна партія перевіряється на мікотоксини. Була якось проблема з зерновими після дуже дощового літа. І все ж вдається знаходити найкраще зерно, для профілактики використовуємо сорбенти.

Раціон у нас дорогий — 310 грн./корову/день, але він містить усі необхідні поживні речовини. Попри те що усі корми покупні і за ринковими цінами, нам вдається заробляти завдяки стабільно високим надоям — 40 л на корову на день, а в перерахунку на базовий уміст жиру і білка — 44,5−45 л.

Ми одні з перших в Україні, хто перейшов на силосний тип годівлі (кукурудзяний силос). У цьому нам допомагали американські колеги, спільно налаштовували годівлю протягом дев’яти місяців.

— З якими основними проблемами стикаються?

— Які основні фактори успіху?

— Які основні етапи долали, щоб досягти нинішньої продуктивності?

— Які основні критерії до бугаїв-плідників?

— Які сценарії розвитку галузі бачать?

Відповіді на ці та інші питання читайте в друкованій та електронній версії журналу «Молоко і ферма» № 1/2025.