— Що було на місці сучасної молочнотоварної ферми вісім років тому, коли ви тільки організували «Долінскоє»?

— Ми створили ТОВ «Торговий дім «Долінскоє» на базі СВК «Долинський», який, серед іншого, спеціалізувався на тваринництві. У спадок нам дісталися 300 корів червоної степової породи з річною продуктивністю 2200-2300 кг молока. Стадо вважалося неблагополучним, корови хворіли на лейкоз та інші болячки. За перший рік роботи нам довелося скоротити поголів’я — залишилось тільки 150 корів, однак менше доїти ми не стали. Навпаки, надої зросли майже вдвічі й сягнули 4000 кг. Перші три роки, доки ми оговтувались і намагались розібратися зі специфікою сільськогосподарського виробництва, молочна ферма, так би мовити, «виживала». Великих інвестицій у ферму чи обладнання ми не робили, усе зводилося до дрібних ремонтів. Однак виробництво приносило прибуток. 2005-го почали докуповувати корів, чия продуктивність була 5000 кг молока на рік. А вже потім зрозуміли, що далі так працювати немає сенсу: у тварин високий потенціал, але, щоб його реалізувати, потрібно серйозно підійти до заготівлі грубих кормів, створити для корів комфортні умови утримання. До того ж доїння тоді не витримувало жодної критики. Потрібно було щось змінювати. На будівництво нового корівника й установку доїльної зали нас надихнув наш сусід-молочник Сергій Іванович Максименко, директор ТОВ «Світанок» (Новотроїцький р-н, Херсонська обл.).

У 2007-му ми побудували перший новий корівник на 420 голів (6-рядний, ширина — 33,4 м, довжина — 103,5 м, висота — 12 м, із коньком і шторами на бокових стінах). До нього добудували доїльну залу «ялинка» 2х12. У 2010-му звели ще один корівник на 295 голів з другого боку від доїльної зали (4-рядний, ширина — 29,4 м, довжина — 106 м). Нині наша доїльна зала обслуговує 610 корів, але плануємо збільшити навантаження до 650-ти.

Поступово переходимо на голштинську породу. До кінця року хочемо збільшити стадо до 830 голів, а вже потім — до 1160-1200. Але тоді доведеться добудовувати новий корівник для 295 голів і доїльну залу. Думаємо, що це буде «паралель» або «ялинка» зі швидким виходом 2х12 чи 2х10. Наразі усі високопродуктивні корови утримуємо в нових корівниках, сухостійні та новотільні — в реконструйованих.

— За який час окупаються новозбудовані корівники і чи розраховуєте на державну підтримку?

— Як на мене, краще не спокушатися на державну підтримку, а покладатися на власні сили й намагатися ефективно організувати виробництво. Головне, щоб ніхто не заважав і щоб «нагорі» приймали виважені рішення. От, наприклад, якби повернули попередній механізм виплати дотацій, це було б відчутним стимулом розвитку.

Нині виробництво молока, з дотаціями чи без них, рентабельне. Ми розраховували, що новобудови окупляться за сім-вісім років. Однак з огляду на високі закупівельні ціни та дефіцит сировини, проект може окупитись навіть за п’ять.

Головна проблема в іншому: ми не можемо домовитися з переробниками про стабільну ціну сировини. Якби нам вдалося досягти згоди, ми могли б спокійно планувати своє майбутнє, розширювати виробництво і більше давати на переробку якісного молока. Хіба комусь від цього буде гірше? Усі залежимо одне від одного — ми виробляємо сировину, а вони її переробляють. Тому, здавалося б, ми повинні рухатися в одному напрямку. Однак поки що наші стосунки схожі на перетягування каната.

— Якими б хотіли бачити відносини між виробниками і переробниками? Чого ви очікуєте від переробників?

— Хотілося б розуміння і підтримки у таких основних аспектах, як ціноутворення та фінансова допомога як передоплата за здану сировину.

Нині наше підприємство співпрацює з Баштанським сирзаводом (група компаній «Молочний альянс»). Вони приймають на переробку лише якісну сировину, випускають високоякісну молочну продукцію, працюють масштабно, експортують продукцію в Росію. Нам важко даються перемовини про достойну ціну молока, але все-таки знаходимо спільну мову. Що ж стосується фінансової допомоги, домовитися не вдається.

На півдні України особливо гострим є дефіцитом якісної сировини. Основна причина в тому, що в умовах посухи не те що якісні, а будь-які грубі корми отримати дуже важко. При температурі 35-40 градусів усе моментально вигорає. Інвестиції у зрошення — це лише один із багатьох виробничих моментів, де фінансова допомога від переробника була б як знахідка.

Погляньмо на закордонний досвід. Американські та європейські фермери об’єднують свої зусилля і не лише виробляють, а й самі переробляють сировину. І це правильно. Хто платить податки? Кінцевий виробник. Це дозволяє правильно розподілити податковий тягар. Тому ідея створення власної переробки — завжди актуальна.

— Вважаєте, що варто самим переробляти молоко?

— Ми постійно кооперуємося з сусідом-молочником, якого я вже згадував. Якщо ми й надалі будемо успішно розвиватися, досягнемо добового виробництва 50-60 тонн якісного молока, тоді є сенс створювати власне переробне підприємство. Місце на ринку знайдеться — треба тільки добре подумати, яку саме нішу зайняти. Звичайно, випускати продукцію з незбираного молока не варто. Вона швидко псується, її треба негайно продавати, маркетинг означає взаємодію з великою кількість контрагентів, до того ж можуть бути проблеми з логістикою. Сир — це інша справа. Його можна зберігати довго, на ринку для нього ще є вільна ніша. Тому саме у виробництві сиру ми бачимо перспективу. Але то мають не просто сири, а особливі якісні сорти!

— Ви говорили про специфіку молочного скотарства на півдні країни. Розкажіть про це детальніше.

— Почну з того, що у нашому регіоні більше, ніж де-інде, відчувається дефіцит молока. Та й закупівельні ціни зазвичай на 5-10% вищі, ніж в інших областях України. Це свідчення того, що виробляти молоко на Херсонщині — справа непроста. Передовсім слід подбати про кормову базу.

Усі грубі корми (силос, сіно, сінаж) виробляємо самі. Також вирощуємо пшеницю, ячмінь і кукурудзу. Закуповуємо лише соняшниковий та соєвий шрот і суху зерново-спиртову барду. Усі культури для заготівлі грубих кормів зрошуємо — 4-6 поливів на сезон. Кожне поливання це приблизно 300-350 грн. додаткових витрат на один гектар. Тому лише за рахунок зрошення витрати збільшуються в середньому на 1400-1500 грн./га.

Минулого року собівартість кукурудзяного силосу була 109 грн./т, а люцернового сінажу — 218 грн./т. Цього року ці корми будуть ще дорожчими, бо подорожчали енергоносії. Однак ми розуміємо, що високоякісні грубі корми — основа виробництва молока і здоров’я корів, тому цього року придбали кормозаготівельний комбайн, косарку-плющилку, перегрібач і валкоутворювач.

Ще однією особливістю виробництва молока в нашому регіоні є літня спека. Торік температура повітря піднімалася вище 40ºС в корівнику, через що добовий надій зменшувався майже на третину. Тому цього року ми ґрунтовніше підготувалися до спекоти. У накопичувачі доїльного блоку та в корівниках встановили вентилятори і систему зрошення над кормовим столом, а в корівнику на 295 голів ще й над стійлами.

Скажу відверто, ми не одразу зважилися ставити таку систему охолодження (маю на увазі вентилятори у поєднанні зі зрошенням). Довго сперечалися, варто це робити чи ні, як відреагують тварини і т.д. Однак до цього підштовхнули самі обставини. Кінець серпня минулого року став справжньою катастрофою: там, де були вентилятори, ще хоч якось можна було жити. Та коли температура повітря в корівнику піднімалася вище 30ºС, вентилятори вже не допомагали: вони лише переганяли повітря, але не охолоджували його, тому корови не витримували.

Цього літа завдяки новій системі охолодження (зрошення і обдув) тварини почувались набагато комфортніше і споживали достатньо сухої речовини. Нам вдалось уникнути значних втрат молока через спеку, вони не перевищували 2 л на корову на добу.

— Чи може зростання собівартості продукції стати загрозою для існування молочного бізнесу?

— Скільки потрібно землі, щоб забезпечити потреби молочної ферми?

— Що заважає розвитку галузі і чи є в неї майбутнє?

— Які переваги дає членство в Асоціації виробників молока України (АВМ).

На ці та інші питання можна знайти відповіді  у журналі «Молоко і ферма», №3 (6), вересень 2011

Розмову записала Олена Мельник